Цей ентузіазм передався і тямущий юнакові, правда бажаючи і в трошки збоченій формі – син вирішив стати алхіміком – професії надзвичайно своєрідною навіть в той «тепле і лампове» час.
Шановний% username%, на цей раз мова піде про те, що в принципі піддаватися зневірі через будь-якої невдачі не варто, необхідно просто переключитися на іншу тему – авось там пощастить. Чудовим зразком цього є ось цей ось людина, а конкретно – Йоганн Фрідріх Беттгер. Народився Йоганн в родині де старші живили інтерес до грошей і золота, як дід так і батько оного. Цей ентузіазм передався і тямущий юнакові, правда бажаючи і в трошки збоченій формі – син вирішив стати алхіміком – професії надзвичайно своєрідною навіть в той «тепле і лампове» час. Навчившись всяким прихованим прийомам трансмутації срібла в золото, 16-річний хлопець накликав на себе славу і увагу спільноти, яка може і було для нього приємно спочатку але надалі позначилося на всій його частці. А сталося те, що з-за нього чомусь аж посварилися два короля.
Почувши про успіхи з трансмутації срібла в золото, король Фрідріх Вільгельм I (батько того самого Фрідріха Великого – володаря, музиканта і кх-м надзвичайно цікавого жителя нашої планети) віддав наказ доставити Йоганна до свого палацу, щоб почати створення дешевого золота собі про запас . Йоганн почувши це втік в Віттенберг звідки його запросив до свого палацу інший впливовий правитель – Август Сильний, теж великий любитель всього блискучого і витонченого будь то золото али слушним дами. Королі трохи посварилися з цього приводу, але в кінці кінців Йоганн виявився в Дрездені. Завдяки своїм показовим фокусів (дослідам) Йоганн відразу удостоївся почестей і невідкладно забув про те що треба створювати обіцяне золото і почав гуляти в повну. Августу це природно не сподобалося, за що Йоганна замкнули в кутузку, поки той не почне штампувати золото як обіцяв.
Золота у Йоганна не виходив начебто він не старався – але раптом йому надзвичайно пощастило. Серпня захоплювався і порцеляною – субстанцією надзвичайно дорогий і надзвичайно прихованої (навіть в Китаї, вітчизні порцеляни, правителі мали особливі іменні мануфактури по виробництву оного лише для «себе коханого», все що не використовувалося правителем – знищувалося щоб, не дай Будда, потрапить в руки «чорному люду»). Китайці секретів нікому не давали, підробки на Сході не були належної якості, Медічі в Італії пробували підробити і навіть практично змогли – але, фарфор продовжував залишатися матеріалом недоступним для виробництва.
Йоганн, завдяки тому що не був знайомий з минулими досвідами європейців, застосував свої власні інноваційні способи які ніхто до нього не використовував – а конкретно високі температури (а може і просто помилково багато дров підкинув або вугілля) і потрібні інгредієнти (то ж що і для виробництва черепків).
Успішно виготовивши фарфор, весь в білому з широко розкритою грудьми, Йоганн заклав базу одному з найстаріших в Європі брендів – Мейсенським фарфору. Далі було багато вдалих спроб по всій Європі – навіть в неясною Англії.
Дозвольте, скажеш ти допитливий% username%, що робить ця фото черепашки каурі на КПДВ? А я відповім, що слово фарфор (походить від перського farfur, як іменували в той час правителів Китаю) вживається лише на місцевості колишнього і могутнього СРСР (щиро не знаю чому). А в іншому світі це називається як porcelain – що походить від італійського porcellana – черепашок каурі, які схожі за глазурі.
А ось, звідки вульгарно слово porcellana – від латинського porcella, що в перекладі юна свиноматка. На що це схоже, шановний% username%, покладаюся ти сам додумався. А ні, так можеш погуглити даний анатомічний орган юних свиноматок в інтернеті.
Автор фото на КПДВ, Річард Паркер.
Про Мейсенський фарфор пост раніше був, але особливих деталей не було, вирішив і вас проінформувати.
