Газова війна росії і україни
Черговий раунд переговорів Москви і Києва щодо газового питання намічений на квітень. Перший етап, що відбувся в березні, носив рамковий характер. Російська сторона підтвердила, що може і надалі не постачатиме газ в Україну, а також з часом відмовиться від використання українських трубопроводів для експорту палива в ЄС. Київ в свою чергу вимагає від Москви відновлення поставок. В активі у кожної зі сторін свої локальні перемоги, здатні вплинути на результат протистояння: Україна отримала через Стокгольмський суд право стягнути з «Газпрому» близько $ 2,6 млрд, а Росія домоглася успіхів у реалізації «Північного потоку-2».
До конфлікту прикута щільне увагу Європи і США. Першу турбує стабільність забезпечення жителів ЄС «блакитним паливом», другі – намагаються просунути свій зріджений газ (СПГ) в країни Старого Світу. У такому підвішеному стані ситуація ризикує залишатися кілька років – практика показує, що врегулювання подібних протистоянь вимагає втручання глав держав, а на це з урахуванням сьогоднішніх реалій швидко розраховувати не доводиться.
Газу немає, але ви тримайтеся
Рішення Стокгольмського арбітражу стягнути з «Газпрому» на користь «Нафтогазу» близько $ 4,6 млрд експерти називають серйозною перемогою Києва в паливній війні з Москвою. Європейська інстанція вже вдруге зміцнила позиції Києва в російсько-українських судових розглядах. В кінці 2017 року Стокгольм знизив обсяг обов’язкових закупівель російського газу Україною і фактично скасував умова take-or-pay (бери або плати), прописане в російсько-українській угоді від 2009 року. Зобов’язання українського «Нафтогазу» виплатити «Газпрому» $ 2 млрд за неоплачену в колишні роки сировину, рішення по якому також виніс шведський суд, меркне на цьому тлі.
Набагато важливіше вердикт по take-or-pay. Нагадаємо, що в 2009 році Україна дала обіцянку Росії закуповувати 52 млрд кубометрів палива на рік. Через три роки Київ зіткнувся зі скороченням споживання газу в країні і різко знизив обсяг закупівель. Відповідно до правила take-or-pay в такому випадку він повинен був платити штраф, передбачений в договорі 2009 року. Україна була не в змозі виконати зобов’язання. Так як угода продовжувало діяти, щорічно капали штрафні відсотки, які до 2018 року разом з пенею перевищили $ 50 млрд. Російська монополія спробувала повернути гроші через Стокгольмський суд, але останній прийшов до висновку, що з 2012 по 2017 рік умова take-or-pay в щодо «Нафтогазу» не діяло, і зняв з України російські претензії.
Друге рішення Стокгольму на користь Києва настільки надихнуло України, що вона пішла в нову атаку і почала арешт майна «Газпрому» на своїй території. Правда, в рамках іншого конфлікту, заснованого на рішенні власної інстанції. У січні 2016 року Антимонопольний комітет України оштрафував «Газпром» на $ 6,6 млрд «за зловживання монопольним становищем на українському ринку транзиту газу».
При цьому положення Києва з точки зору забезпеченості паливом продовжують залишатися досить хитким. В українських сховищах залишилося лише 7,8 млрд кубометрів газу, і глава МЗС України Павло Клімкін попередив європейців про можливі перебої в транзиті сировини в країни Євросоюзу.
У той же час споживачам України самим катастрофічно не вистачає «блакитного палива», в зв’язку з чим прем’єр країни Володимир Гройсман закликав населення до економії газу. На цьому тлі президент Петро Порошенко заявив, що турбуватися нема про що – країна буде закуповувати скраплений газ у Катару. Правда, напряму купляти катарський газ у Києва не вийде – Україна не має термінал з прийому СПГ і переробці газу. Втім, навіть якби такий термінал в українців був, це б їх не врятувало. Туреччина відмовляється пропускати СПГ-танкери через Босфорську протоку. За словами провідного аналітика Фонду національної енергетичної безпеки Ігоря Юшкова, Києву потрібно спочатку домовитися з Анкарою, і велике питання, що це вдасться.
На реверсний газ з країн ЄС також розраховувати не доводиться. Як заявив глава «Газпрому» Олексій Міллер, запаси палива в сховищах ряду країн Європи перебувають на критичному рівні: деякі з них можуть похвалитися лише 25% від можливих резервів, а в інших запаси опустилися до 10%.
Проте Гройсман продовжує харчуватися ілюзіями. Він стверджує, що до 2022 року Україна знизить споживання «блакитного палива» з нинішніх 18 млрд до 13 млрд кубометрів. Як вважає заступник. директора Інституту національної енергетики Олександр Фролов, це станеться лише в разі скорочення самих споживачів. «Розвиток відновлюваної енергетики, підвищення енергоефективності не допоможуть впоратися з дефіцитом палива. Сонячні панелі, якими Гройсман має намір замінити вуглеводні, – надто дороге задоволення. Звідки зараз такі гроші у України? » – дивується експерт.
Засіб від цейтноту
Тим часом Росія має намір розірвати будь-які стосунки з Україною на газовому терені. Це стосується як транзиту палива через Незалежності, так і поставок сировини в цю країну. Діючі контракти Москви і Києва перестануть діяти лише на початку 2020 року, і Росія збирається наблизити цей час. Прогресу поки добитися не вдалося. На останній зустрічі з Гройсманом глава дипломатії ЄС Федеріка Могеріні заявила, що «Газпром» має продовжити поставки газу на Україну і користуватися транзитними можливостями цієї країни.
У зв’язку з цим «Газпром» зайняв кругову оборону. Монополія зарезервувала $ 2,6 млрд на виплату штрафу «Нафтогазу» у фінансовій звітності за 2017 рік (цей документ публікується після річних зборів акціонерів в кінці червня). Поки «Газпром» прямо не говорить, що поверне цю суму Україна. Російський концерн подав скаргу на рішення Стокгольмського арбітражу в Апеляційний суд округу Свеа (Швеція) і чекає вердикту цієї інстанції.
На перший погляд здається, що «Газпром» виявився в цейтноті: Брюссель встав на сторону Києва і тисне на Москву, а Незалежна, відчувши азарт після підтримки з ЄС, готується до нових судам. Але і Москва приховала в рукаві кілька козирів. По-перше, це газопровід «Турецький потік», який вже будується і також ляже в обхід України. По-друге, це магістраль «Північний потік-2», інвесторами якої виступають кілька європейських компаній. По-третє, газовий маршрут «Сила Сибіру», спрямований в Азію і здатний збільшити експортну виручку Росії. Ввести його в експлуатацію планується в 2019 році.
Проте без додаткового контракту на транзит газу по українській газотранспортній системі «Газпрому» не обійтися. Все впирається в трубопровід Eugal, який будує Німеччина. З цієї трубі частина обсягів газу з «Північного потоку-2» буде розподілятися по ЄС. Вона повинна запрацювати наприкінці 2020 року. Без неї «Газпром» зможе прокачувати по новому маршруту через Балтійське море не більше 34 млрд з проектних 55 млрд кубометрів палива.
Європа на роздоріжжі
У Старому Світі ставлення до російсько-українського протистояння суперечливе. Швеція, арбітражні суди якої є майданчиками для з’ясування відносин протиборчих сторін, явно симпатизує Незалежної, що цілком зрозуміло. Швеція імпортує незначні обсяги вуглеводнів – по 2 млрд кубометрів в рік. При цьому Стокгольм переважно закуповує сировину з Данії. У зв’язку з цим у Москви немає важелів тиску на це держава. Втім, Стокгольмський арбітраж повинен бути об’єктивним, інакше він втратить імідж незалежної європейської судової інстанції.
Європейські країни на російсько-українську газову війну реагують по-різному. У березні комітет Європарламенту з енергетики підтримав поправки в Газову доктрину ЄС, яка поширює правила Третього енергопакету на «Північний потік-2». Нові умови зобов’язують «Газпром» давати доступ на перекачку «блакитного палива» іншим учасникам ринку, встановлювати прозорі тарифи, строго розділяти постачальників і транспортувальників газу.
«Газпром» не готовий прийняти такі порядки. По-перше, маршрут «Північного потоку-2» передбачений для прокачування тільки російського газу. По-друге, прийнявши умови Третього енергопакету, «Газпрому» доведеться ділитися виручкою від транспортування палива c закордонними компаніями. Ціна питання – до $ 1,2 млрд на рік. Остаточне рішення з даної проблеми може бути прийнято в кінці квітня.
Противників у «Північного потоку-2» і без цього вистачає. У березні парламенти Литви, Латвії та Польщі надіслали звернення до глав парламентів всіх європейських держав, в якому трубопровід названий політичним інструментом, спрямованим на посилення залежності ЄС від Росії. Раніше аналогічний документ підписали Україна та Молдова.
Однак багатьом країнам ЄС явно не вигідна заморозка «Північного потоку-2» з точки зору економічної доцільності. Польща і Прибалтика хочуть замінити російську сировину американським СПГ. Зараз у «Газпрому» діє з Варшавою договір про щорічну поставку 10 млрд кубометрів до 2022 року. У 2018 році середня вартість російського експортного газу в Європу, за оцінками монополії, складе $ 200-220 за тисячу кубометрів. Вартість поставок СПГ зі США на європейський ринок коливається в діапазоні $ 260-300. Поставки конкретно до Польщі виявляться беззбитковими при ціні в $ 266. Замінивши російський газ американським, Варшаві доведеться платити мінімум на $ 400 млн більше. Країни Прибалтики імпортують близько 3,8 млрд кубометрів на рік. Для них рокіровка поставок обернеться додатковими витратами в $ 150 млн.
Не випадково, незважаючи на пробні закупівлі СПГ зі США, в минулому році Латвія, Литва та Естонія наростили імпорт палива з Росії на 47%, 59% і 32% відповідно. В цілому європейському ринку газ через океан не цікавий – завантаження терміналів ЄС становить 15-20%. При цьому тільки чверть потужностей можуть відправити паливо далі за існуючими газопроводами.
«Газпром» впевнений, що «Північний потік-2» буде побудований. Німеччина, головний союзник Росії за проектом, видала всі дозвільні документи, необхідні для прокладки труби по своїй сухопутної території і морській зоні. Російський концерн розраховує в найближчі тижні отримати аналогічний дозвіл від Фінляндії, а потім Швеції і Данії. Тоді залишилися перепони будуть зняті – і Москва зробить ще один крок на шляху відмови від транзиту через українські труби, а Європа в черговий раз визнається, що без російського газу їй в доступному для огляду майбутньому не обійтися.
Вашингтон стоїть на боці Києва в новому газовому протистоянні України та Росії. Штати стверджують, що печуться не тільки про Незалежної, але і діють в інтересах усього Євросоюзу. В судові процеси американці не втручаються. Їх головна мета в тому, щоб зірвати реалізацію «Північного потоку-2». В кінці березня представник держдепу Хезер Науерт пригрозила європейським компаніям, які беруть участь у створенні нового транспортного маршруту, новими санкціями з боку США.
За словами директора аналітичного департаменту «Альпарі» Олександра Разуваєва, економічна стратегія Дональда Трампа полягає, зокрема, в розширенні експортних поставок власного скрапленого газу європейським країнам. За підсумками 2017 року американська виробники збільшили експорт СПГ більш чим в 3,5 рази. Ці обсяги поки важко порівняти з експортними можливостями Росії. Обсяги поставок американського СПГ за кордон не досягають 20 млрд кубометрів на рік, а російський газовий експорт в 2017 році в далеке зарубіжжя наблизився до позначки в 200 млрд кубів.
За словами президента Інституту енергетики і фінансів Володимира Фейгіна, нинішня картина нагадує кінець 1960-х – початок 1970-х років, коли вирішувалося питання про початок поставок радянського газу в Європу. Тоді питання було вирішене на користь нашої країни. Можливо, історія повториться. Головною зброєю Росії повинні стати не політичні, а економічні аргументи. В першу чергу ціни на газ. Вартість нашого експортного сировини нижче, чим ціни на американський СПГ, але Вашингтон вже зараз продає Європі газ собі в збиток, аби витіснити з її ринку Росію.
Підсумок переговорів Росії і України багато в чому залежить від участі в них Брюсселя. Київ направив віце-президенту ЄС Марош Шефчович запит про запуск механізму зустрічей на тристоронньому рівні. За словами заст. директора Фонду національної енергетичної безпеки Олексія Грівач, Стокгольмський арбітраж своїми суперечливими рішеннями до межі загострив конфлікт і поставив ЄС в складне становище. По суті, це не Москва, а Брюссель виявився в лещатах, адже на нього в результаті ляже відповідальність за досягнення компромісу. Експерти припускають, що почалися переговори розтягнуться на декілька років. До остаточного рішення сторони не раз зіткнуться на судових майданчиках, а Росія і Америка – кожна зі свого боку – постараються посилити вплив на європейському ринку.
