Чи можна визначити причину погіршення слуху за аудіограмою?

Аудіограма показує не лише ступінь зниження слуху, а й особливості порушення звукопроведення та звуковідчуття. За розташуванням порогів повітряної та кісткової провідності фахівець може припустити, на якій ділянці слухової системи виникла проблема. Наприклад, аудіометрія в Києві дає змогу отримати графічні дані, які використовуються для первинної диференційної діагностики кондуктивної, нейросенсорної та змішаної приглухуватості. Проте сама аудіограма не завжди дозволяє встановити точну причину патології.
Для інтерпретації результатів враховуються форма кривих, різниця між показниками обох вух, частоти з найбільш вираженим зниженням і додаткові клінічні ознаки. Тому зробити аудіограму – лише один з етапів обстеження: остаточний висновок формується після зіставлення отриманих даних зі скаргами пацієнта та результатами інших досліджень.
Що можна побачити на аудіограмі?
Під час тональної аудіометрії визначають мінімальну інтенсивність звуку, яку людина здатна почути на різних частотах. Окремо вимірюються пороги повітряної та кісткової провідності. Перші відображають проходження звукового сигналу через зовнішнє та середнє вухо з подальшою передачею до внутрішнього, другі дають змогу оцінити роботу завитки, оминаючи зовнішнє та середнє вухо.
На графіку результати позначаються різними символами для правого та лівого вуха. По горизонтальній осі розташовані частоти в герцах, по вертикальній – пороги чутності в децибелах. Чим вище значення порога в dB HL, тим інтенсивніший звук потрібен для його сприйняття.
Під час аналізу фахівець звертає увагу на кілька параметрів:
- Рівень порогів. Показує ступінь зниження слуху на кожній досліджуваній частоті.
- Кістково-повітряний інтервал. Різниця між порогами повітряної та кісткової провідності допомагає виявити порушення звукопроведення.
- Конфігурація аудіограми. Низхідна, висхідна, горизонтальна або інша форма кривої відображає особливості частотного розподілу втрати слуху.
- Симетричність показників. Порівняння правого та лівого вуха дає змогу виявити односторонні або асиметричні порушення.
Окремо оцінюється достовірність отриманих даних. Якщо пацієнт неправильно виконував інструкції, під час тестування були сторонні шуми або виникли технічні похибки, результати можуть не відповідати реальним порогам слуху.
Які типи приглухуватості відображаються на графіку?
Характер змін повітряної та кісткової провідності допомагає визначити тип порушення. Це важлива частина діагностики приглухуватості, оскільки кондуктивні та нейросенсорні розлади мають різні механізми виникнення й потребують різного підходу до подальшого обстеження.

Кондуктивна приглухуватість виникає через порушення проходження звуку через зовнішнє або середнє вухо. На аудіограмі пороги повітряної провідності підвищені, тоді як кісткова провідність залишається в межах норми або близькою до неї. Між кривими формується кістково-повітряний інтервал, клінічно значущим зазвичай вважається розрив від 10–15 дБ залежно від частоти та умов вимірювання.
Подібна картина може спостерігатися за таких станів:
- сірчані пробки та інші перешкоди у слуховому проході;
- рідина в барабанній порожнині при ексудативному середньому отиті;
- перфорація барабанної перетинки;
- отосклероз і порушення рухливості слухових кісточок.
Нейросенсорна приглухуватість пов’язана з ураженням структур внутрішнього вуха або слухового нерва. У цьому випадку пороги повітряної та кісткової провідності підвищуються приблизно однаково, а вираженого кістково-повітряного інтервалу зазвичай немає. Форма кривої може бути горизонтальною або демонструвати більш значне зниження на високих чи низьких частотах.
Такі зміни трапляються за вікових порушень слуху, впливу інтенсивного шуму, деяких інфекційних захворювань, ототоксичного впливу лікарських препаратів та інших станів.
Змішана приглухуватість поєднує обидва механізми. На аудіограмі підвищені пороги кісткової провідності, але повітряна провідність демонструє ще вираженіше зниження. Між ними зберігається кістково-повітряний інтервал. Така картина вказує на одночасне порушення звукопроведення та звуковідчуття.
Коли аудіограми недостатньо для встановлення причини?
Аудіометрія допомагає визначити тип і ступінь порушення слуху, але не завжди дає змогу встановити захворювання, яке його спричинило. Наприклад, однакова картина з підвищенням порогів кісткової та повітряної провідності може спостерігатися за різних патологій внутрішнього вуха. Для уточнення діагнозу сурдолог зіставляє аудіограму з результатами огляду та призначає додаткові обстеження. Вибір методів залежить від характеру змін:
- Тимпанометрія допомагає оцінити рухливість барабанної перетинки та функціональний стан середнього вуха. Вона особливо інформативна за підозри на наявність рідини в барабанній порожнині, порушення вентиляції або проблеми зі слуховими кісточками.
- Мовна аудіометрія показує, наскільки добре людина розрізняє слова за певної гучності. Якщо розбірливість мовлення значно нижча за очікувану з огляду на тональну аудіограму, потрібне детальніше дослідження слухової функції.
- Отоакустична емісія дає змогу оцінити роботу зовнішніх волоскових клітин завитки. Результати допомагають виявляти порушення функції внутрішнього вуха, зокрема в ситуаціях, коли поведінкова аудіометрія обмежена.
- КТ або МРТ скроневих кісток і структур голови призначають за відповідними показаннями. Візуалізація може знадобитися при асиметричному зниженні слуху, підозрі на структурні зміни або ураження слухового нерва.
Особливої уваги потребує одностороннє або асиметричне погіршення слуху. Якщо показники одного вуха суттєво відрізняються від іншого, фахівець має з’ясувати, чи пов’язана така різниця з патологією середнього вуха, ураженням завитки або іншими причинами. За певних аудіометричних ознак може бути рекомендована МРТ для виключення ретрокохлеарної патології.
Чому важливо правильно інтерпретувати результати?
Однакова форма аудіограми не завжди означає однаковий діагноз. Наприклад, зниження чутності на високих частотах може бути пов’язане з віковими змінами, тривалим шумовим навантаженням або впливом ототоксичних препаратів. Відрізнити ці причини лише за графіком неможливо – необхідно враховувати анамнез, супутні симптоми та результати додаткових тестів. Під час консультації фахівець також з’ясовує, коли виникли зміни, чи прогресують вони, чи супроводжуються шумом у вухах, запамороченням або відчуттям закладеності. Раптове зниження слуху, особливо на одне вухо, потребує невідкладного звернення до отоларинголога, оскільки зволікання з лікуванням може погіршити прогноз.
Отже, аудіограма дає змогу визначити характер порушення слуху та звузити коло можливих причин, але не замінює повноцінної діагностики. Точний висновок формується за результатами комплексного обстеження, яке допомагає встановити походження змін і визначити подальшу тактику лікування або слухової корекції.