Як забава ірландських ковалів стала олімпійським видом спорту – цікаві факти

У програму Олімпійських ігор 1900 року, які проходили в Парижі, в змагання легкоатлетів включили метання молота. Правда, снаряд, який метали спортсмени, на молот був не сильно схожий: металева куля з’єднувався з ручкою гнучким сталевим тросом. Переможцем змагань став американець ірландського походження Дж. Фленеген, який жбурнув снаряд на 49 метрів 73 сантиметри. Забігаючи вперед, слід сказати, що Фленеген переміг і на двох наступних Олімпіадах – 1904 і 1908 рр. Чому ж металева куля називають молотом, і як цей вид легкої атлетики увійшов до програми Олімпійських ігор?

Якщо порівнювати історію молота, наприклад, зі списом або диском, то він є просто немовлям. Ця забава з’явилася лише в дев’ятнадцятому столітті в Ірландії. А першими метальниками були місцеві ковалі. По крайней мере, так стверджує Ч. Поддак, автор книги "Легка атлетика", яка була видана в 1937 році в Нью-Йорку. Автор наводить ірландську легенду про коваля-богатиря Кучелейне, який славився вмінням далеко закидати молот.

Правда, є і більш прозаїчна історія, у кузні ввечері сиділи два коваля, відпочиваючи після важкого трудового дня. І раптом вони посперечалися – хто далі зможе метнути молот. Той, хто програв, згідно з умовами парі, повинен оплатити випивку переможцю в місцевому барі. Незабаром і інші ковалі почали змагатися один з одним.

Причому, в перший час якихось строгих правил метання не було, учасник змагання міг кидати молот з розбігу, з місця або, наприклад, зробивши кілька поворотів. Приблизно так, як кидають сучасні спортсмени. А дальність кидка заміряли від місця, де знаходилася стоїть попереду нога, до позначки торкання молотом землі.

Причому, метали самий звичайний молот, яким працювали в кузні. Жодних огорож сектора не було, а снаряд міг летіти в будь-яку сторону. Не дивно, що для глядачів такі розваги могли закінчитися сумно. Часто змагалися не тільки в метанні в довжину, але і в висоту.

Поступово в турнірах почали брати участь не тільки ковалі. А самі змагання проходили не тільки в Ірландії. Не менш популярні вони були і в Англії, а незабаром "заразили" і Сполучені Штати. Причому, педантичні англійці вирішили привести вагу снаряда до єдиного вазі – 16 фунтів (7,257 кг). Це правило діє і до наших днів.

У 1875 році були прийняті правила, згідно з якими, снаряд потрібно було метати з кола діаметром 7 футів (2,135 м). Змінювався і зовнішній вигляд самого молота, він прийняв форму кулі.

Рукоятка була замінена спочатку ланцюгом, потім – гнучким тросом, до якого кріпилися дві ручки. Пізніше, методом проб і помилок, було вирішено, що зручніше використовувати одну ручку, але тримати її двома руками. Ось і вийшло, що в удосконаленому снаряді для метання ніяк не можна було визнати ковальський молот. Збереглося лише назва.

Якщо ірландці спочатку метали молот просто для забави, то англійці, крім розробки правил, почали скрупульозно фіксувати всі результати. Наприклад, переможцем першого національного чемпіонату 1866 року стало Р. Джеймс з результатом 24 метри 50 сантиметрів. У вісімдесятих роках XIX століття метання молота стали регулярно включати в змагання двох непримиренних суперників – Оксфордського і Кембриджського університетів.

А на самому початку ХХ століття для метальників молота настав довгоочікувана подія, вони отримали право брати участь в Олімпійських іграх. Довгий час тут домінували спортсмени з США. Правда, не обійшлося без впливу родоначальників цього виду метань – ірландців. Триразовий переможець Ігор Джон Фленаган в 1896 році емігрував в США саме з Ірландії.

У Росії перші, документально підтверджені змагання, були проведені тільки в 1911 році. Причому, результати учасників були високими. Так, перед Жовтневою революцією рекорд найсильнішого російського метальника А Чистякова становив всього лише 38 метрів 74 сантиметри, поступаючись світового рекорду майже 20 метрів.

Першим радянським олімпійським чемпіоном став в 1960 році Василь Руденко. Цікаво, що світовим рекордсменом до теперішнього часу є радянський метальник Юрій Сєдих, хоча це досягнення було встановлено більше 30 років тому. 30 серпня 1986 року в Штутгарті Сєдих відправив молот на 86 метрів 74 сантиметри. Побити рекорд поки нікому не вдається.

Багато років чоловіки ревно оберігали цей вид від зазіхань представниць прекрасної статі. Жінки змагалися в метанні списа, диска, штовхали ядро, але ось молот вважався суто чоловічим заняттям. Але, починаючи з вісімдесятих років, і жінки стали примірятися до важкого снаряду, а з 2000 року навіть домоглися права змагатися на Олімпіадах. Чоловіків втішає лише те, що жіночий молот набагато легше, його маса майже вдвічі менше – 4 кілограми.