Вузлик зав’яжеться: історія килима
Мабуть, найпершим килимом була шкура все того ж багатостраждального мамонта. Коли наш предок з гордістю притягнув і продемонстрував найдорожчої половині багатомісячний запас м’яса у вигляді пухнастої туші – первісна жінка замислилася. Ще б пак, кому сподобається сидіти на холодній підлозі, спати на голому камінні і споглядати сірі стіни незатишною печери? Коли з мамонтами стало зовсім погано, люди поступово перейшли на шкури поменше і не такі жорсткі. Так вимерли шаблезубі тигри, печерні ведмеді і багато іншої живності з м’якими і приємними на дотик шкурами.
Але це, звичайно ж, фантазії і лірика. А цілком реальна археологія стверджує, що килимарство відомо людині з найдавніших часів. Правда, точної дати немає. Та й визначити «батьківщину» килима не представляється можливим.
Перші в історії людства ткані зображення були виявлені в гробниці фараона Тутмоса IV. Відносяться вони до часу Нового царства (XVI-XI ст. До н. Е.). А прекрасна Клеопатра, правда, багато пізніше, піднесла себе Цезарю загорнутої в дорогоцінний килим!
Найдавніший зі збережених до наших днів килимів був створений в V ст. до н. е., його виявили в минулому столітті на Алтаї, в знаменитому Позарикском кургані, нині він зберігається в Ермітажі. Дослідники припускають, що він міг бути виготовлений в Ассирії, на уламках якої виростала могутня Перська держава – країна, в якій килими стали національним надбанням. Погодьтеся, перський килим – це ж класика жанру.
У Китаї навчилися мистецтву килимарства більше 3000 років тому, але виготовлялися вони виключно для прикраси покоїв китайських імператорів. Приблизно тими ж століттями датується і час виникнення килимарства в Індії.
Якщо дуже узагальнено, то можна зробити висновок: килимарство зародилося на величезному і неозора прекрасному Сході. А ось з конкретним місцем зародження мистецтва переплітати нитки і в’язати вузлики не все ясно. З «батьками» все трошки простіше. Ніхто не сперечається, що це були кочівники. Саме вони винайшли рухливий ткацький верстат і у них «під рукою» був необхідну сировину – шерсть овець, що пасуться. У ті далекі і некомфортні часи килим міг замінити бродячому номадів і сідло, і постіль. Килим був елементом простого людського зручності – їм не пишалися, його НЕ берегли. Зіпсувався – викинули, потрібно – виткали новий.
Прикрашати килими почали тільки тоді, коли з’явилися більш-менш постійні житла. Поступово, рік за роком, килим проник глибоко в побут – він служив стінками кибиток в багатьох переїздах, ложем, стіною і підлогою в будинку, предметом культу, приданим, викупом і видобутком, був твором мистецтва і кращим подарунком. Чим багатше жила сім’я, тим більше у неї було килимів. Купувати і продавати їх було не прийнято: в кожному будинку був свій верстат і свої умільці.
Тільки в III столітті в майстернях і мануфактурах Персії та Малої Азії почалося виробництво килимів на продаж. І саме тоді, «транспортуються» караванами і купцями, килими потихеньку проникали в Європу. Захід не відставав від Сходу. У королівських палацах дуже скоро зрозуміли, що килими цілком можуть стати символом могутності монаршої влади. Наприклад, при Бурбонів ніхто не смів без дозволу короля ступити на килим, затканий гербами правлячої прізвища. У 1065 році в Луврі відкрилася перша килимова майстерня, де ткали прекрасні килими для потреб палацу. Тільки для короля Людовика XIV вони виготовили близько сотні величезних полотнищ з вишуканими малюнками. Простим же смертним килими стали доступні набагато пізніше.
Промислове виробництво килимів почалося в 1839 році. З розвитком техніки індивідуальність і вишуканість килимів ручної роботи стала цінуватися куди вище. Відповідно, на них з’явився колосальний попит, і вони значно зросли в ціні. З’явилися колекціонери і. шахраї. Обманщики, щоб зістарити нові, «копійчані» килими, труїли їх кислотою і лугом, натирали кавовою гущею, палили і навіть закопували в землю.
Ажіотаж навколо килимів ручної роботи з тих пір не припиняється. Їх виставляють на всесвітньо відомих аукціонах, їх зберігають в музеях, ними пишаються.
