Велорикша (17 фото): велосипеди рикші російського виробництва з електроприводом і мотором, електрична велорикша з холодильником

Серед усіх видів особистого і громадського транспорту найбільш екологічним є велорикша. Для неї не потрібно палива — досить людини, який буде крутити педалі. Вона не шкодить атмосфері і рідко потрапляє в аварії, оскільки рухається зі швидкістю велосипеда. Велорикша може одночасно перевезти кілька пасажирів, допомогти у транспортуванні вантажу.

Велорикші сьогодні у західних країнах прийнято називати більш коректним терміном – «велотаксі». Її відносять до громадського транспорту. По суті ж велорикша являє собою спеціальну конструкцію на велосипедної базі, потужність якої — 1 людська сила. Мова йде про людину, яка сидить за кермом, крутить педалі. Завдяки його зусиллям, велотаксі рухається вперед.

Рикші з’явилися в Азії задовго до винаходу велосипеда. Людина-візник біг по дорозі, тягнув візок з пасажиром. Велосипедні рикші першими з’явилися в Японії, а звідти ідея вирушила в інші азіатські країни.

Півстоліття тому велорикші наповнили міські вулиці Європи та Америки. Там на них покладають особливі надії і плани — рикші на велосипедної тязі служать розвагою для туристів. Так, велорикші неймовірно популярні серед гостей центральній частині Нью-Йорка, Вашингтона, Лондона. Кілька років тому з’явилися велотаксі і в обох російських столицях. По Москві велорикші їздять по Пушкінській площі, а в Петербурзі — по Двірцевій.

Кожна країна, яка наближала у себе велорикші, вносила в них щось своє. А тому конструкції азіатських моделей істотно відрізняються від європейських чи велорикш російського виробництва. Наприклад, у західних країнах люблять триколісні велотаксі. У них водій розташовується попереду, а 2-3 пасажира – позаду нього. Такі візки бувають відкритими і закритими дахом. А ось винахідливі в’єтнамці вважають за краще показувати гостям країну «обличчям». Для цього водія пересаджують за спини пасажирів, і він штовхає їх перед собою. Два колеса у в’єтнамських рикшах розташовуються під пасажирської частини, а однієї — під водійських.

Росіяни приєдналися до випуску таких засобів переміщення лише близько десятиліття тому. Перші велорикші вітчизняного виробництва вийшли з ліній Армавірського заводу в Краснодарському краї. Саме росіяни придумали спосіб знизити навантаження на водія. Вони запропонували встановити сонячні панелі, щоб енергія забезпечила рух електричного двигуна. Водієві немає потреби розлючено крутити педалі, він може насолоджуватися поїздкою і стежити за напрямком руху. Два роки тому російська ідея знайшла підтримку у китайських фахівців, і Піднебесна почала серійний випуск сонячних панелей для велосипедів рикш.

Після появи велорикші з електроприводом стали виникати все нові ідеї щодо застосування незвичайного засобу пересування. Наприклад, в цьому році були презентовані рикші для перевезення морозива, лимонаду, рикші-бари для курортних містечок, а також рухомі по місту на велосипедної тязі кіоски для продажу квитків.

Велорикша підходить для сімейного відпочинку в межах міста. На ній діти разом з батьками можуть відправитися на прогулянку по парку або центру міста. Але дороги повинні бути досить рівними: вибоїн і ям підлітки не терплять. Деякі моделі можуть долати невеликі перешкоди, але на пересічену місцевість і відверте бездоріжжі вони не готові. Пасажирські рикші дешевше і доступніше пристроїв з термоемкостями. Якщо велотаксі обладнано холодильником для морозива, то вартість його зростає рівно на ціну холодильника.

Велосипедна рикша для перевезення вантажів може бути обладнана кошиком-коляскою в передній частині, так і в задній. Такий же підхід і при виробництві пасажирських моделей – вартість таких велорикш російського виробництва починається від 31 тисячі рублів. Вартість транспортних засобів з холодильниками — від 51 до 99 тисяч рублів. Є моделі, стилізовані під старовинні карети, вони коштують близько 95 тисяч рублів.

Якщо велорикша з мотором подобається, а її вартість — немає, то можна спробувати зробити такий транспорт своїми руками з звичайного велосипеда. Для цього знадобиться фантазія, майстрові руки і необхідні матеріали

• міцна багатошарова фанера;
• інструменти для роботи по металу;
• велосипедна трансмісія;
• пристрій для шліфування кутів;
• кілька шматків міцної штучної шкіри;
• велосипедні колеса — 3 штуки;
• металева труба;
• кріплення;
• апарат для зварювання;
• трохи поролону.

В першу чергу умільці радять визначитися з конструкцією. Якщо ваша задумка малює образ велорикші з водійським сидінням в задній частині, то слід вище піднімати сідло, щоб можна було поверх пасажирів добре бачити дорогу. Створіть креслення або виберіть готовий.

Далі алгоритм дій буде таким.

• Варимо раму. Конструкція рами велорикші проста і надійна, вона повністю відповідає рами звичайного дитячого «трехколесника», але повинна вийти в кілька разів міцніше. Їй доведеться витримувати більші навантаження.
• Кріпимо трансмісію. При установці цієї рушійною частини важливо не забути про зірочці на головне колесо. Ланцюг просто одягається, кріпляться педалі. На цьому етапі важливо не забути змастити ланцюг і зірочку.
• Встановлюємо кермо. Процес нічим не відрізняється від установки рульового управління на звичайний велосипед.
• Робимо сидіння і тент. Сидіння для пасажирів роблять з багатошарової фанери. Після поролоновою прошарку укладають шар штучної шкіри і кріплять її. Навіс можна зробити з тканини.

Навіть саморобна велорикша допоможе весело організувати дозвілля для дітей, полегшить переміщення по місту для інвалідів і літніх людей. При бажанні він стане джерелом заробітку — на неї можна встановити рекламну конструкцію чи розвозити на ній кур’єрські посилки.

Для теплого і сухого пори року такий вид транспорту стане надійним помічником і товаришем у вирішенні різних життєвих завдань. А ось взимку велорикші доведеться заховати або піти іншим шляхом — придумати конструкцію зимового велотаксі, але її поки ще ніхто не створив. Ініціативним умільцям і винахідникам є, над чим подумати.

Про те, як змайструвати велорикші своїми руками, дивіться у наступному відео.